НОВІ  ВІРШІ:

 

І  ЗНОВУ  ВЕСНА

 

І знову ця весна чарівна,

Підкралась ніби кошеня

І знову ми в її обіймах,

Чекаєм ніжності й тепла.

Ми відчиняєм настіж двері,

Щоб відчувати її дух

І пташок щоб почути щебет,

Що зачаровують наш слух.

 

                   ***

 

ВЕСНА  ВЕРЕДЛИВА

 

Яка ж ти весно вередлива,

Вже ніби й згодна на тепло,

А потім повернеш зрадливо

І знову холод повело.

 

Ти ніби заграєш з морозом,

Підступися, і знов біжиш,

Не згадуєш про диво квіти,

Що ніжним цвітом розрослись.

 

Пора тобі вже схаменутись,

Іди подалі від зими,

Всім хочеться в росу горнутись,

Під сонця променем ясним.

 

                   ***

​

ЯСЕН  ЦВІТ (весна)

 

Схилили голови весняні квіти,

Гілля повисло до землі,

Засипане холодним снігом,

Загорнуте мов в кришталі.

Все так було чарівно й ніжно,

Духмяні пахощі пливли,

Джмелі кружлялив у барвінку,

Хрущі над вишнями гули.

Тепер стоїть все похилившись,

Не ворухнеться ясен цвіт,

Чекає вранішнього сонця,

Яке зігріє Божий світ.

                   ***

                  

ЯСЕН  ЦВІТ (осінь)

 

Схилили голови осінні квіти,
Гілля повисло до землі,
Засипане холодним снігом,
Загорнуте мов в кришталі.
Все так було чарівно й ніжно,
Духмяні пахощі пливли,
Джмелі кружляли в хризантемі,
По небу хмарки ще пливли.
Тепер стоїть все похилившись,
Не ворухнеться ясен цвіт,
Чекає вранішнього сонця,
Яке зігріє Божий світ.

                   ***

 

НЕЗВІДАНІ  СВІТИ

 

Ми живемо вдивляючись в майбутнє,

Повз нас проносяться незвідані світи,

А ми між них немов закуті

У крижані тенета німоти.

 

Байдужим поглядом проводим,

Замріяних  й закоханих людей,

Всім кому бачиться цей світ яскравим

Й не можуть втриматися від ідей.

 

І раптом - підіймаєш очі

І бачиш справжню дивину,

На фоні сонячного неба,

Пливе кораблик в сиву далину.

 

Його манливий, гордовитий обрис,

З вітрилами, що тягнуться у вись,

Тебе захопить, серце зачарує

І ти вже мрієш попливти кудись.

 

Все ніби стиснеться у грудях,

Захопить подих, як колись…

І кольори такі яскраві,

Навколо тебе струмом полились.

 

Ти помічаєш, що цей світ прекрасний,

А ти між інших замріяних людей,

Так щиро хочеш мріяти й кохати,

Не проминати жодної з ідей.

                   ***             13.05.16р.

​

ДОБРА  ЖІНКА

Яка ж красива добра жінка,

Колись казали їй у слід,

Ще й на руках несе дитинку,

А поряд красень чоловік.

Брати і сестри є у неї,

Щасливі зустрічі в рідні

І дім неначе вишиванка,

Привітні друзі у дворі.

Життя летить, минають дні,

Вже й діти виросли малі

Та й розлетілись хто-куди,

Неначе пташки від води.

Війна забрала чоловіка,

Вже друзі зникли всі кудись,

Сидить - колись красива жінка,

Крізь шибку дивиться у вись.

Бо вкотре там летять лелеки,

Роки з собою знов несуть,

Щасливі дні пішли далеко,

Вже їх ніколи не вернуть.

Самотня старість в чорних стінах,

Сидять в куточках павуки,

Ніхто не йде в колись щасливі,

Оспівані в піснях хатки.

Всі хочуть бачить лиш яскраве,

Сади квітучі навкруги,

Дітей, що бавляться у травах,

Й немає місця для нудьги.

Нікому не цікава старість,

Її обходять мов чуму,

Ніхто не хоче пригорнути,

Стареньку жінку - ту саму.

Вдягли б на неї вишиванку,

Хустинку білу й жупанець,

Та й посадили б біля столу,

Де щастю не прийде кінець.

Ця жінка тихо заспіває,

Так що аж серце защемить

І всі відразу зрозуміють,

Що це по-справжньому щаслива мить.

                   ***

​

ТАЛАНТИ  ЙДУТЬ

Якщо таланти від нас йдуть,

Лиш розпочавши розквітати,

Тоді для чого і кого,

Свої місця прагнуть віддати?

Це певно мають бути люди,

Що перевершать всіх живих

І принесуть на наші землі,

Яскравий сполах людських втіх.

Де всі забудуть про страждання,

Пропащі долі і журбу

І розпочнеться час світання,

На все життя, не на добу.

Таке почнеться торжество,

В єднанні душ і добрих справ,

Що зорі зойкнуть в небесах,

-Яким прекрасним світ наш став.

Але якщо усе не так,

Тоді чому ж таланти йдуть,

Можливо ми лишень - ще діти,

Щоб мудрість всесвіту збагнуть.

                   ***

​

МИЛА  НЕ ТВОЯ

 

Час прийшов, зоря вже сяє

І край неба вогнем палає,

Все що вдень тонуло в фарбах,

Стало синьо-мовчазним.

 

Лише теплий вітер млявий

Обвіває мене скрізь,

Щось шепоче поміж листя,

Підіймає трави ввись.

 

Не торкайся мене вітре,

Бо я мила не твоя,

Обійме мене коханий,

Станем слухать солов’я.

 

Лише в нього руки ніжні,

Й поцілунки запальні,

Обійматимуть до ранку

І ми двоє мов в вогні.

 

День здається дуже довгим,

А як сонце йде за край,

Ніч з коханим швидкоплинна,

Але ясна наче Рай.

                   ***04.08 16р.

​

ПРОЩАВАЙ  ЛІТО

Тепле літо промайнуло,

Пахне скошена трава,

А в садах рясніє стигло,

Жовта груша наливна.

Манять яблука і сливи,

Все що Бог нам дарував,

Аби ми жили в достатку,

Відчували щастя смак.

Вже і сонечко стомилось

Палко світ наш зігрівать,

Злегка пестить буйні квіти,

Що мов вибух на ланах.

Світ так щиро звеселився

Теплим дням, рясним дощам,

Не збагне, що час прощатись,

Дати волю зимним снам.

Прощавай яскраве літо,

Незабутні в чарах дні,

Ми тебе безмежно любим

Та не будемо сумні!!!

                   ***20.08.16р.

​

ЯКІ  МАТУСІ

Ми звикли бачити

стареньку матір,

що сина з бою вигляда,

біла хустинка,

личко в зморшках

і очі вицвіла журба.

Давно натружені,

скорублі руки,

повільна й стомлена

хода. Сліди того,

що шлях прожито,

роки втікли

немов вода.

А що ж тепер?

Які матусі,

своїх синочків

з фронту ждуть?

Рум’янощокі

ясний погляд,

по вулиці мов

пави йдуть.

Їм би радіти

Сонцю й вітру,

щасливі плани будувать,

ростити далі

милих діток

і з чоловіком танцювать.

Та час змінивсь,

змінились люди,

москаль став ворогом

не в час,

прийшов щоб землі

грабувати і безсердечно

нищить нас.

То ж наші діти - соколята

летять у полум’я війни,

туди, де убивають

брата, немає спасу

від біди.

А наші матері – горлиці

ламають руки, мов

крила і все чекають

свого сина, щоб

доля кращою була.

Вони і Господа благають

і Матір Божу

молять так,

що сльози

ріками спливають

по зовсім юних,

їх щоках.

Ви не журіться

милі мами!

Синочки вернуться

до вас і будуть

радо цілувати

і ніжно обіймати

Вас !

         ***30.08.16р.

​

ЛЮБИ  МЕНЕ

Люби мене, як я тебе,

Без зайвих слів і запитань

І не чекай коли мине,

Ця пристрасть не земних бажань.

 

Тримай в обіймах і цілуй,

Нехай земля летить з-під ніг,

Собою світ весь замилуй,

Щоб роз’єднать ніхто не міг.

 

Я розчинюсь в тобі як сніг,

А ти долоні лиш підстав,

Щоб я скотилася до них,

Бо знаю я цей день настав.

 

Лише в любові варто жить,

Вона одна цей світ трима,

Коли любов в душі шумить,

В тобі не трапиться зима.

                   ***09.09.16р.

 

Міха Невідомський (фейсбук)

забери мене будь ласка

вийми лезо з мого тіла

дай подихати ще трохи

це життя вже майже вбило

в людях цих бажання крові

забери до себе в серце

я втомився від уколів

я не можу бачить все це

забери...прошу...благаю!!!

я в тобі сховатись хочу

ти мовчиш...тебе немає...

а так треба бути поруч

​

ТРИМАЙ  МЕНЕ

Які міцні твої обійми,

Тримай мене, не відпускай,

Ти знаєш сам тепер ти вільний,

Мене кохай, мене кохай!

 

Нехай сплетуться наші крила,

Серця стукочуть в унісон,

Неначе в казку я вступила,

А може це мрійливий сон?

 

Якщо ти сон, то будь безмежним,

Не хочу бачити кінця,

Тепло твоє мене бентежить,

Бо не остання зустріч ця.

 

Нас вабить безкінечна сила,

Твого кохання і мого,

Бо це життя нас окрилило,

Дало нам поштовху свого.

                   ***12.09.16р.

​

ОЧЕНЯТА  МОВ  ОЗЕРЦЯ

Життя дає нам відчувати,

Що ми не марно в світ прийшли,

Ми можем мріяти й кохати,

Мов відлітати від землі.

Воно дає нам світлу пристрасть,

Яка підкорює весь світ

І кожен хоче залишити,

Свій безперечно чистий слід.

Та не бува кохання вічним,

Хоч ми і прагнемо його,

Стає буденним все і звичним,

Коли доб’ємося свого.

Але ніколи не погасне,

Любов до рідних немовлят,

Які з’явились від кохання

І кожен день чекають свят.

Їх оченята мов озерця,

Які так ваблять в глибину,

А ми неначе навіжені

Все прагнемо піти по дну.

Ці оченята не набриднуть,

Та ще й обійми теплих рук,

Нас від усього світу звільнять

І викличуть у серці стук.

                   ***18.09.16р.

​

ЛЮБЛЮ  БЛУКАТИ  МІСТОМ

Когось, я знаю - манять гори,

Когось  - до річки за село,

А я люблю блукати містом

Не опускаючи чоло.

Ви бачили як сяють вікна,

Коли в них сонце зазира?

І як міняються будинки,

Коли приходить дощова пора?

Тут рукотворний світ довкола,

Фонтани рвуться спід землі,

Стоять в орнаментах будинки,

Скульптури - більші і малі.

А як люблю я Божі храми,

Костели створені людьми,

Їх - золотом покриті бані,

Що сяють зранку до зорі.

Тут велич, пристрасть і кохання, Бринять в повітрі повсякчас,

Людські надії й сподівання,

Які кружляють поміж нас.

А як заходжу до кав’ярні

І сяду ближче до вікна,

Здається світ весь завмирає

І кава просто чарівна.

                   ***17.10.16р.

​

ВИШИВАНКА

Вишивала я сорочку

Для коханого вночі,

Відчувала поцілунки

На щоках і на плечі.

Ніжно ниточка голубить,

Кожен дотик до канви,

Може ти й мене відчуєш

І повернешся живий.

Як війна ця остогидла

Називаючись АТО,

Тебе в серці не замінять,

Кращі друзі, та ніхто.

Мерехтить вогонь від свічки

Тіні бродять навкруги,

Вже готова вишиванка,

Мій коханий - йди сюди!

Дощ за вікнами лопоче,

Додається до сльози,

Не втомлюся я чекати,

Не боюся я грози.

Вишию й собі сорочку,

Потім сядемо рядком,

Обійми мене за плечі,

Поцілуй немов фантом!

                   ***08.11.16р.

​

МІЙ  СВІТ

Мій світ загорнутий у ковдру,

Зі снігу мов з легкого кришталю,

Стоїть і дивиться в майбутнє

І бачить ніби в дзеркалі весну.

Дарма, що все заклякло від морозу,

Зима крокує впевнена в собі,

Куди не гляне - застигає простір,

Хто лиш зітхне, там іній забринить.

Зима ще молода, тому не знає,

Що в пилині живе творіння спить,

Яке лиш часу зручного чекає,

А потім його серце закипить.

Розтануть всі сніги, зійдуть морози

І рясним цвітом вкриється земля,

Ніщо не має сили зупинити,

Повік нестримний потяг до життя.

Злетить мій світ неначе сизим птахом,

На зустріч сонцю, що трима життя

І оживе колись забута пристрасть

І заколише  щастям майбуття.

                   ***27.12.16р.

​

КОХАНЕ  МІСТО

Знову бреду коханим містом,

Бо саме так я зву його,

Тепер воно немов перлина,

На фоні неба синього.

Сніги покрили темні сквери,

Де ніч зітхає крадькома,

Бо все засяяло, й ожило,

Від білизни, й від ліхтаря.

Іскряться промені вечірні,

Перебігають по сніжку,

Що лиш потрапить нам під ноги

Рипить мов музика в танку.

Тут бані золотом лосняться,

На храмах звеличавши світ

І дух історії витає,

Не рахувавши Божих літ.

А як погляну в даль казкову,

Стоять будинки з кришталю,

Вони ростуть мов сталагміти,

В них вікна – вогники в Раю.

І хоч куди не кинеш оком,

Душа зривається й летить,

Немов розправив крила сокіл,

У цю прекрасну диво-мить.

                   ***09.01.17р.

​

ВЕСНУ  ЗАЧЕКАЄМ

На кришталевому дзвіночку,

З матусею присядем відпочить,

Щоб назавжди запам’ятати,

Цю сонячну, прекрасну мить.

 

Хай снігурі нам заспівають,

Підсніжники хай скрізь цвітуть,

Ми весну трішки зачекаєм

І знов продовжимо свій путь.

                   ***03.02.17р.

​

​