ТАЄМНЕ СЛОВО - УКРАЇНА

Україна,Україна…

Що в цім слові таємне звучить?

Це край світу, чи Раю початок?

Божа кара, чи милості мить?

Мої ниви розкинулись щедро,

Поміж інших країн на землі,

У яких то піски, то каміння,

Не дають буйним квітам цвісти.

Мої ж землі мов чорнії брови,

А озера мов очі ясні,

І долини мов хустки квітчасті,

А річки мов у косах стрічки.

Мабуть Боженько в небі радіє,

Що створив Україну – красу,

Дав можливість вирішувать долю,

Опустивши ранкову росу.

І так легко мені під цим небом,

Я танцюю, співаю пісні,

Працьовита – така як і треба,

Та і щедра, як Бог повелів.

Все було б як у казці напевно,

Але заздрість у інших зросла,

Бо прокинулась з криги Росія,

Чи то мачуха, чи то сестра.

І чим більше краси в моїм серці,

Тим бісніша Росія стає,

Увірвати хоч щось намагається,

І під кригу до себе несе.

Та ніщо не зросте й не приживиться,

У смертельних лещатах таких,

Все те гниллю і брудом покриється

В біснуватих обіймах чужих.

ЇЇ землі кричать запевняючи,

«Якщо б’є-значить любить безмеж»

І чим більше страждань дочекаєшся,

Тим мудрішим у світі стаєш.

А сама хоч і бита безбожними,

Все ж не стала розумною вмить,

Лише злістю тепер зачарована,

Та мені хоче тим дошкулить.

А я все ж Україна квітучая,

І хоч рвеш ти калини – мій цвіт,

Я ще більше, рясніше відроджуюсь,

І красою чарую весь світ.