Короткий зміст роману «Річка шаленого життя»

 

Помірний плин життя, однієї щасливої родини може несподівано обірватись, після того як головний герой Левко, на святі «Івана купала», побачив неймовірну красуню русалку, в яку з часом закохується. Вони зустрічаються і чоловік споглядає постійні перевтілення русалки на дівчину, розмовляє з нею про світ, про сенс життя, потім вони літають над землею, цілуються, і йому все важче, й важче покинути її  і дивитись дружині у вічі. Після зустрічі з незвичайною істотою, чоловіку почали снитися надзвичайні сни, які про щось попереджали. Дружина тим часом займається донькою, але відчуваючи зміни в коханому, починає писати вірші, а потім помічає в будинку присутність якихось потойбічних сил. Левко бореться зі своїми згубними бажаннями, та ще більше потопає в них.

 

                                                 Уривки:

 

 

                                                          1

 

         Теплий літній день давно перейшов за-полудень і сяюче лагідне сонечко, вже не дошкуляло спекою. Його косі промені, лише підкреслювали глибину тіней довколишнього світу. Природа ніби зітхнула з полегшенням переступивши поріг дня, а птахи перестали ховатися в гущавині дерев. Вони невеликими зграйками пурхали з дерева на дерево розгойдуючи гілля та весело цвірінькали, а деякі купалися у придорожній пилюці, нашорошуючись і тріпаючи крильцями ніби у танку.

         З відчиненого вікна автомобіля приємно обдувало теплим вітерцем, пронизаним пахощами різноманітних квітів - розімлілих протягом дня на жаркому сонці. Тополі стоять понад дорогою стрункими шерегами, вітаючи проїжджаючі повз них автомобілі погойдуванням гілок і мерехтінням зелених листочків. Дорога здається стрімкою і легкою, а ти ніби летиш серед буйства зелених трав і барвистих квітів, не торкаючись землі. За деревами розкинулось безкрає поле золотавої пшениці, поміж якої квітують пахучі волошки, ніби навмисне засіяні, щоб перешіптуватись з глибиною синього неба.

         -Наступного разу обов’язково зупинюсь і нарву волошок своїй Олесі, вона їх так любить і радіє немов дитина побачивши букетик, - прошепотів сам до себе Левко, ще більше натискаючи на газ автомобіля, ніби бажаючи наздогнати втрачений час. Треба поспішати, адже рідні давно зачекалися - обіцяв приїхати  до обіду, але справи поглинули так, що й не помітив, як швидко промайнув день, навіть голоду не відчув, але тепер - він вирішив про себе нагадати.

         За поворотом нарешті з’явилися любі серцю місця… Перелісок, кожне дерево якого було відоме  Левку, там він чимало часу провів гуляючи з маленькою донечкою, вишукуючи  грибок чи ягідку, від яких вона так радісно щебетала, ніби й справді бачила якусь дивовижу. Шкода було, що він вже не міг отримувати тих емоцій як в дитинстві, коли все навкруги дивувало і вражало. Мабуть нудно бути дорослим, коли про все здавалося б знаєш, особливо про світ природи який навкруги твого дому. Трохи далі виблискувала на сонці річка - на її березі він разом з родиною та друзями, любив відпочити половивши рибку, а потім зварити з неї юшки, або засмажити на грилі і насолодитись спілкуванням. Після таких прогулянок чоловіку подобалось відчувати запах диму на власному одязі, який нагадував про минулі веселощі.

         Позаминулого року річку загатили і побудували невеликий місток, на інший берег, прагнучи широкого розливу води, завдяки якій біля берегів збиратиметься більше риби, адже Левкове селище славиться любителями рибалки. Тепер річка розпласталась тихим плесом, чітко окресливши свої береги і утворивши чудовий ставок. За цей час береги встигли зарости очеретом, серед зелені якого видніються коричневі балабухи його цвітіння. Поряд з очеретом повиростали великі капелюхи листя латаття з кетягами білих та жовтих квітів. Поміж цього буйства оселилася ряска, і тепер під палкими променями сонцем просто буяє буро-зеленим килимом, запрошуючи качині зграї поласувати щедротами літа. І вони щодня не відмовляють собі у задоволенні пополоскатись у плавнях, йдучи разом зі своїми каченятами до води. Не оминають цієї місцини і дикі качки, які добре вживаються із свійськими птахами, хоча і тримаються одні від одних поодаль.

         Нарешті машина покотилася по єдиній вулиці котеджного містечка, що розбудувалось тут лише кілька років потому. Кожному власнику будинку, було виділено чималий шматок землі під забудову і невелике господарство. Позаду будинків власники розпоряджались землею кожен на свій розсуд. Одні побудували парники і вирощували там різні сільськогосподарські культури - в залежності від пори року, огірки з помідорами, то розсаду на продаж, інші засадили цілу плантацію різноманітних видів троянд - походжаючи поміж них немов сновиди, підщипуючи, підрізаючи, або підгортаючи щодня. Потім з гордістю розповідають, що краще купувати троянди свої - українські, бо вони у зрізаному вигляді і довше зберігаються, і набагато міцніші ніж завезені із закордону.          

         У Левка з Олесею також є невеличке господарство. Левко нарешті здійснив свою давню мрію - розводити перепілок, через їхню унікальність, дуже смачне дієтичне м'ясо і корисні яйця, які мають майже лікарські властивості і таке інше. Олеся мріяла виготовляти власноруч тверді сири, за особливими рецептами - мабуть від великої любові до них. Якось гостюючи в одному карпатському селі, вона побачила як виготовляють сири і їй це здалося так легко і просто, що відразу захопилася такою ідеєю. Тому вони разом з Левком вирішили спробувати утримувати трьох корів, щоб мати власне молоко. Можливо колись у Лесі виникне бажання розширити своє господарство, а можливо вона не впорається і відмовиться від такої задумки. А поки що, жінка всім задоволена і для здійснення мрії, цього виявилось достатньо, то ж Леся варить сири - постійно шукаючи досконалість.

         Друзі та знайомі із захопленням спостерігають як вона реалізує свої бажання, та з задоволенням дегустували щойно виготовлений, а якщо потрібно то і вилежаний на полиці сир. Потім вони нахвалять її і запевняють, що швейцарці заплатили б великі гроші, аби дізнатися Лесиного рецепту. Всі в один голос радять відкрити власний, фірмовий магазинчик, але Леся з Левком не бачать у цьому потреби. Може колись… донька підросте і захоче долучитись до цієї справи, тоді це буде можливим, а поки що, немає бажання наймати продавчиню, бо це вже не задоволення, та навпаки - обов’язок роботодавця. Олеся старанно працює, а потім вони з чоловіком возять свої вироби на ярмарки і базари, там виставляють тимчасову ятку і все, що вони пропонують, має гарний попит та до обідньої пори розпродається.

         Автомобіль плавно під’їхав до  брами будинку і Левко задоволено обвів її поглядом. Нещодавно знайомі майстри виготовили ковані прикраси для воріт і чоловік щоразу ними милується. На них звивисто переплетені металеві стебла рослин з листям і великими квітами. Брама своєю неповторною красою радує не лише власників, але і їхніх друзів,  які схвально казали, що це справжній витвір мистецтва, який можна виставляти на БІЄНАЛЕ.

         Хвіртка врізана в браму відчинилася і на зустріч машині, радісно підстрибуючи вибігла восьмирічна донька Левка, Настунька.

-Татусю привіт, я тебе ледве дочекалася! Ну чому ти так довго неприїжджав? Я так сумувала і нічим не могла себе розважити. Ми ж з тобою і мамою збиралися разом пообідати, а ти як завжди - зайнятий.    

-Привіт моє сонечко! Іди-но я тебе обійму, - зачиняючи дверцята авто сказав батько. Доню ти ж знаєш, що коли у людини важливі справи, час для неї летить непомітно, от і я обід проґавив. Але я зараз такий голодний, що вовка з’їв би. Донька засміялася.

-Татусю, ми з мамою для тебе пухкеньких вареничків наварили і я допомагала ліпити їх. А також зварили смачненький борщик - як ти любиш, з часниковими пампушками. Я допомагала овочі терти на терці, - пишаючись розповіла дівчинка.

-Настунько, ти у нас така  помічниця! будеш колись гарною господинею - коли підростеш і у тебе будуть власні діти і чоловік.

-Ой татусю, це буде ще не скоро, а раптом я до того часу ледачою стану, - підморгнула і засміялась дівчинка. Так от слухай, - до нас ще бабуся прийшла, принесла пиріжки з вишнями, та  яблуками.

Не дочекавшись кінця розповіді, Левко схопив доньку в обійми і розкрутивши навколо себе поцілував. Потім відчинив браму і поставив машину в гараж. На порозі будинку склавши руки на грудях, вже стояла Олеся і милувалась дійством, яке відбувалося у дворі, та радісно посміхалась.

-Привіт кохана!

-З поверненням Левчику!

Піднявшись сходами ганок, Левко обійняв і поцілував дружину. Він вже помітив блиск і радість в її очах, - в них ніби бісики загравали до нього і це означало, що вона хоче про щось поговорити. Нарешті всі разом увійшли до будинку, де бабуся поралася біля столу, виставляючи тарілки з різними стравами. Увійшовши в приміщення, Олеся ще раз притислась до чоловіка і запитала:……….

 

……….. Під впливом оточуючого світу, спокійного плину води і приємних вражень, Левко почав відходити від втоми і вслухатись в нав’язливе жаб’яче кумкання. Він напружив очі і почав шукати ту жабу, яка сиділа десь неподалік, поміж ряски і водоростей, які дотягувались своїми стеблами до поверхні води. Нарешті стало видно великі вилупкуваті очі, на зеленій голівці, жаба зачаїлась гойдаючись на листку висунувши лише мордочку  поміж рослин і надимаючи груди пузирем завзято кумкала. Левко вирвав соломинку, потягнувся до неї і почав обережно гладити по очах, а вона кліпала по черзі то одним то іншим оком, але рухатись не збиралася лише трохи притихла. Його зосередженість на жабі раптово перервалась сплеском води, від якоїсь величезної рибини, яка прослизнувши на поверхні і розбурхала дрібненькі хвильки, що докотилися до його ніг.

         - Нічого собі рибинка! - дивно, що вона такого розміру як велетенський сом, проте іншого кольору. Рибалки розповідають, що в наших краях водяться великі соми, вони мають чорну спину і бурий живіт, а ця рибина зі сріблястою лускою - схожою на дзеркального коропа. Але ж коропи такими велетенськими не бувають, хіба-що мутанти якісь… Мабуть в океані існують схожі риби, але наша річка досить мілководна для таких розмірів живності. Чоловік пробіг поглядом над водою, через мить хвилі зникли і знову з’явилося плесо, у якому відображувалось чисте синє небо. Склалося таке враження, що йому це привиділось, але тепер серце калаталося від несподіваного враження і було таке відчуття, ніби він щойно упіймав рибу, а вона вислизнула і попливла геть.

         Млявість в тілі остаточно минула і м’язи напружились, ніби прокинувся інстинкт мисливця. Промайнула лише думка – може краще ноги вийняти з води, але чоловіча впертість перемогла і він продовжив погойдувати ногами, намагаючись повернути втрачене задоволення від єднання з природою. Кілка хвилин минуло і Левко знову почав прислухатися до кумкання жаб, а вони як і раніше перемовлялися між собою, цикади наспівували звичну мелодію в траві, та раптом щось гладке прослизнуло по ногах. Від несподіванки, у нього по спині пробіг холодок і здалося, що волосся на голові піднялось дибки. Швидко висмикнувши ноги з води він скочив колінами на кладку і почав вдивлятися у глибину водойми. В чистій, прозорій воді виднілись лише водорості, які погойдувались, а в деяких місцях було видно навіть пісок. Відштовхнувши листя латаття подалі до очерету, раптово здалося, що на нього дивляться синьо-блакитні очі. Заціпенівши на місці, чоловік продовжував вдивлятися в них неначе зачарований і лише тоді коли почало проявлятися овальне дівоче обличчя, він стрепенувся і підскочив на ноги, наче вжалений.

-Боже мій! Це що - потопельниця? Не може цього бути, вона сплила б над водою і навряд чи з такими живими очима. А може її щось там тримає, або ноги прив’язані. Здається, що очі були не просто живі, а ще й веселі. Через товщу води всі кольори втрачають свою яскравість, але цей, блакитний - ніби дивився з поверхні. Хтось надумав зі мною пожартувати. Хоча кажуть люди, що існують русалки на світі і вони зеленоокі. Може це русалка? - Та де ж вона? - Щойно була тут… Думки плутались, ніби підбирали підходяще пояснення. - Вони з’являються до людей, точніше до молодих чоловіків і залоскочують до смерті… Хоча - які там русалки! - приверзеться бозна-що, а ти стій і думай тут, - озираючись довкола прошепотів Левко. - Сміх та й годі. Добре що думок моїх ніхто не чує, бо сказали б - чоловік перенавантажився і зовсім з глузду з’їхав. А якби розповів друзям, що бачив щось схоже на русалку, то вони просто покрутили б біля скроні і не повірили нізащо. Попри підбадьорюючі думки, чоловік відчував тремтіння в руках і ногах, але цікавість взяла над ним гору.

         -Ну добре - досить дрижаки хапати, треба увійти у воду і подивитись, що там плаває? – ніби запевняючи себе прошепотав Левко. Потім роздягнувся, знову сів на край кладочки і звісивши ноги почав повільно сповзати у річку. Цього разу вода вже була не такою приємною і манливою, але безглузда допитливість і впевненість у собі, досягла свого апогею…….

​

……….Темрява оточила все довкола і лише деякі дерева можна було розгледіти у  мороку, вони стояли ніби примари на варті потаємного світу. Два пронизливо - сяючих ока, повільно наближалися все ближче і ближче, навіюючи моторошний жах, і вселяючи в душу безнадійність. Вони несли прохолодний, погрібний подих, від чого було єдине бажання - тікати світ заочі, але ноги ніби вросли в землю, пустивши глибокі корені. Холодний піт стікає по чолу і шиї, а очі вдивляються в темряву, шукаючи порятунку. Раптом якась невідома сила почала обвиватись навкруги ніг, міцно стиснувши, а потім рвонувши ніби рослину, потягла по землі яка була всипана торішнім перепрілим листям, різними травами і сухим хмизом. Гостра трава осоту і кропиви, різала і жалила руки, а хрустке гілля обдирало шкіру до крові. Вологі долоні, щоб затриматись хоч на мить, хапалися за землю і коріння дерев, яке пронизувало її повсюди. Наступної миті земля ніби перевернулась догори дригом і почалося стрімке падіння у безодню. Несамовитий крик придушувався нестачею повітря у пересохлому горлі, видаючи лише хрипіння і тоді, коли майже згасла остання надія на порятунок, два сяючі ока розлетілись у різні боки і тієї ж миті до них приєдналась безліч ідентичних вогників, які своєю появою освітили все навкруги. Невідома чиясь легка рука, ніжно підхопила простягнуту, понівечену руку, витягаючи знесилене тіло з безодні і немов пір’їнку почала підіймати до світла. Відчувши полегшення від неочікуваного спасіння, промайнула лише одна думка: - Це була чоловіча рука, чи жіноча, а можливо - це був Янгол?

         - Любий, любий! Прокинься! Тобі наснився якийсь жахливий сон, ти навіть стогнав. Кажи так: - куди ніч туди й сон, тоді він забудеться і все буде добре.

         Левко розплющив очі, солодко потягнувся і здивовано подивився на дружину.

         -Кохана, зі мною все гаразд… Я взагалі не пам’ятаю, що мені наснилося… Лише відчуваю як добре виспався і почуваю себе чудово. Така легкість по всьому тілу, ніби я літав, - помовчавши хвилинку і дивлячись один на одного, Левко з Олесею весело засміялись.

         -В такому разі одягайся, сніданок вже готовий, Настуся почала ставити все на стіл. Сьогодні ми дали тобі можливість трішки більше поспати, тим паче ти так міцно спав, ніби хотів додивитись до кінця свій сон… День Івана-купала настав, треба добре підготуватись а надвечір, разом з друзями підемо гуляти до річки.

         -Дуже добре, - протираючи очі промовив Левко. - Але ж у наш час це свято поволі перейшло у просту назву - шашлики.

         -Ну годі тобі, ти просто на такому святі ще ніколи не був, будемо намагатись, по-можливості наблизити його до українських традицій. Раніше люди вміли красиво святкувати, ретельно готуючись, щоб відпочиваючи від тяжкої праці, такі зібрання їх зближували і надихали на краще життя.

         -Шкода їх, бо вони не мали таких шашликів, які ми тепер вміємо готувати…….

        

         ……Йшов час, але Левко не наважувався хоча б наблизитись до ставка, щоб бува не зіштовхнутись знову з русалкою. Але тепер його просто несамовито тягло туди - як вбивцю на місце злочину, під приводом бажання скупатись. Та він і не звик в літню пору, відмовляти собі у плаванні на річці. В дитинстві - живучи в місті він ходив до басейну, брав участь у змаганнях з плавання, а тепер якийсь страх за своє життя просто тримає його за душу і не пускає до води.

Спогади викликали сум і відчуття втрати.

Напосідливі думки роїлися у голові чоловіка, а ноги самі несли до улюбленої річки. Дійшовши до дерев’яної кладочки, Левко сумно, але з цікавістю підвів голову, окинув поглядом очерет, побуріле листя латаття і помітив  як сильно все змінилося довкола, з того часу як він тут був. Здавалося, ніби весь світ потьмянішав, навіть сонце світило більш стримано, сховавши пекучі промені. Очікуючи чогось незвичайного, чоловік роздягнувся і став на краю кладки, наче приречений, похмуро вдивляючись у воду. Його тіло було пружним і засмаглим, виказуючи мужність та силу, з чітко вираженими м’язами на руках, грудях та кубиками на животі. Вони ніби грали на сонці, коли чоловік на повні груди вдихав повітря.

На мить все затихло.

         Трохи постоявши, Левко простягнув руки над головою, виструнчився і немов пружина стрибнув у воду, майже не залишивши на поверхні бризок, лише кола розбіглись гойдаючи водорості та трави понад водою. Він відразу поплив до середини ставка, щоб відчути течію і більше навантажити м’язи, які довгий час не мали можливості напружуватись у воді, тим паче, що душ після тренажерів, ніколи не замінить зусиль - плавання проти течії.

         Відчуваючи себе як риба у воді, чоловік розслабився і заспокоївся, а напругу і страх зустріти русалку, немов рукою зняло. Попірнавши і повистрибувавши із води неначе дельфін, йому здалося, що сьогодні нічого незвичайного з ним вже не станеться і тієї ж миті відчув, як чиїсь лагідні руки обвивають його, ніби обстежують кожен м’яз на тілі. Він обернувся, - перед ним знову була знайома дівчина, з великими блакитними очима, немов озерами, на її обличчі сяяла безтурботна, лагідна посмішка - як і минулого разу. Левко подумав: - Ну як він міг боятися, таке тендітне створіння? Вона така мила , що не хочеться очей відводити.

         -Левчику! Чому ти так довго не приходив? Вже і квіти латаття відцвіли - мої улюблені, але я для тебе одну квітку все ж таки зберегла. Подивись яка гарна! - вона простягла до обличчя чоловіка квітку, продовжуючи говорити. - Її білі пелюстки немов пальчики, які тримають на долонях жовті, оксамитові серденька, із надзвичайними пахощами. Ці пальчики простягають до неба своє кохання, а воно - мовчазне і незворушне, дивиться на дарунок своєю синьою і холодною глибиною. Потім русалка підняла руки в гору, проводжаючи поглядом, ніби роблячи якийсь ритуал. Чоловік був вражений, несподіваною появою дівчини і її безпосередністю.

         -Дякую! Ти так романтично розповіла про цю квітку, що тепер вона для мене набула якогось особливого значення.

         -Так і є, ця квітка дуже особлива, шкода що ти раніше її так не сприймав. На річці безліч квітів, але ці - просто надзвичайні! - дівчина уважніше подивилася на чоловіка і продовжила: - Я знаю, що ти мене боїшся, але не варто цього робити! Я обіцяю, що ніколи не скривджу тебе, чи твою родину. Ніколи не залоскочу тебе до смерті - як про нас русалок, розповідають люди. Пізніше я тобі розповім про себе все, що ти побажаєш, а зараз… я просто хочу бути поряд з тобою.

         Левко знизав плечима.

-Так, нікуди правди діти, я боявся йти до річки, бо ти для мене дивина, так як і для всіх інших людей, але коли я дивлюся тобі у вічі, мені нічого не страшно. Виникає якесь дивне відчуття - ти мене ніби зачаровуєш, але мені це навіть подобається.

         -Коли так, то давай разом поплаваємо, - сказала русалка. Спробуй наздожени мене.

         -Ну ти насмішила мене, ти один раз змахнеш хвостом і зникнеш.

         -А ти спробуй і я не зникну! Навіщо мені це робити, я ж так чекала зустрічі з тобою.

Вони попливли поряд і Левко відчував як бурхлива вода підіймає його і несе по поверхні так, що йому навіть не доводиться докладати ніяких зусиль, щоб гребти руками і ногами.

         -Зачекай! Це ти так робиш? я пливу поруч з тобою неначе торпеда - ледве встигаю ногами ворушити.

         -Хіба тобі не подобається?                                                          

         -Та ні, взагалі то чудово, але якось… почуваю себе дитиною.

         -А якщо я зроблю так, - то як ти почуватимешся?

Спочатку дівчина провела долонею по м’язистій руці чоловіка а потім пригорнулася до нього всім своїм тілом. При цьому чоловік відчув, що русалчин хвіст кудись зник, а його тіло обвивають дівочі тендітні ніжки. Від таких пестощів, у нього перехопило подих і він усім своїм їством, відчув її теплу, гладеньку немов шовк шкіру, а від дотику її пружних грудей, його мозок ніби заціпенів і він вже не  стримував себе від бажання, проявити свій потягом. Не помітивши того, як руки самі обхопили дівчину, Левко почав несамовито обдаровувати її палкими поцілунками. Руки самі ковзали по шовкових вигинах дівочого тіла, яке вабило до себе кожною клітинкою її сутності. Полум’яних почуттів, чоловіку додавали, дотики рук красуні, які обстежували його з усіх боків, а довге в’юнке волосся, оповило його теплом і незрівняним відчуттям. Заплющивши очі від задоволення і дівочої ласки, Левко повністю поринув у безодню бажань. Його відчуття були настільки яскравими і проникливими, що йому нізащо не хотілося повертатися у дійсність оточуючого світу. Левко не знав, скільки  часу промайнуло у стані нірвани, але від шумного сплеску води, він розплющив очі і потрапив у бездонну глибину блакитних очей, усміхненої красуні. Її погляд привів до тями чоловіка і він відразу озирнувся довкола.

         -Якби я тебе не тримала під водою, то ти б зараз просто потонув, любчику! Раніше я ще ніколи не обіймалась і не цілувалась так палко як з тобою. Ти перший кому я це дозволила. Тепер мені зрозуміло, що відчували ті дівчата, які цілувалися з парубками на березі річки.

Левко посміхнувся зніяковіло, відпустив з обіймів дівчину і сам почав триматися на воді……..

         …….Берегом річки шурхаючи ногами, по ще соковитій траві, йшов чоловік. Рукави сорочки у нього були засукані до ліктів, а руки встромлені у кишені, щоб не розгойдувались при ході. Він без особливого натхнення, обвів поглядом берег річки, з його ще соковитими, але відцвітаючими травами. Довгі пагони очерету хилилися від перестиглих вельветових балабух на кінцях, з середини яких вже визирав пух з насінинами чекаючи свого часу розлетітись навкруги.

Чоловік подивився на воду, яка іскрилася під косими променями сонця і бігла брижками від вітру зникаючи в далині. Потім  вийшов на дерев’яну  кладку, яка і раніше була його улюбленим місцем, а після зустрічі з русалкою стала взагалі якоюсь магічною. Нахилився над темною водою, та побовтавши в ній рукою відчув, що вона стала прохолодною і здивувався, як швидко річка віддала своє тепло. Для Левка тиждень промайнув як одна мить і це не завдяки роботі, яка повинна була б відволікти його від думок про дівчину, що пристрасно обіймала і цілувала його у цій водоймі, але завдяки думкам про неї. Він дивився на воду зі змішаними почуттями, вона нагадувала про пристрасть, але цього разу занурюватись у холодну течію йому не хотілося. Тепер він із сумом продовжував дививсь у темряву ставка, очікуючи дива та остерігаючись чогось незрозумілого. Чи відбудеться зустріч із незвичайною дівчиною і що принесе ця зустріч? Але захоплення невідомим вабило, відкидаючи всі перестороги. Диво не примусило себе довго чекати - вода хлюпнула і в нього перед очима, промайнув сріблястий хвіст, з дивовижним вуалеподібним плавцем, який переливався з блакитного у фіолетовий і з сріблястого у рожевий кольори. Стікаючі струмочки води, виблискували на лусці, неначе діаманти в сріблі, від цього хотілося примружити очі. Настрій у Левка миттєво перемінився і серце радісно закалатало в грудях.

         -Мій любий ясеню, - ти прийшов! Я тебе вже давно чекаю! - забриніла своїм радісним голоском, неначе кришталевими дзвіночками, русалка.

         -Привіт серденько! Ти з’явилася так несподівано, ніби казкова фея. Твій хвіст засяяв якось по новому, він у тебе дуже гарний, навіть неперевершений.

         -Колір моїх плавців, змінюється залежно від настрою. Зараз у мене колір радості, щастя і кохання, - дівчина дзвінко засміялася і її сміх прокотився хвилею понад річкою, відлунюючи в грудях чоловіка. Потім вона легенько плеснула водою у бік Левка, - збадьорюючи його.

         -Чекай, не хлюпайся! Мені не хочеться сьогодні купатись, чи то сидіти у мокрому одязі. Це ти сидячи постійно у воді, мабуть не відчуваєш коли вона холоднішає?

         -Звичайно не відчуваю! - ствердно відповіла русалка. Серед людей теж є такі, що ходять взимку по снігу босоніж і їм не холодно.

         -Але це виняток, таких людей одиниці і я з ними не зустрічався.       

         -Ну звісно, по твоїй вулиці вони не ходять. Таким чином люди проявляють власну силу волі, та прагнуть до вибуху адреналіну. А нам русалкам, зовсім не потрібні такі гострі відчуття, тому ми вміємо користуватися сонячними променями навіть на глибині водойми, утримуючи тепло в тілі.

         -А що ти робиш коли річка вкривається кригою - впадаєш в анабіоз?

         Русалка засміялась, дзвінким голоском.

         -Знаходжу собі зручне місце біля коріння старого дерева, бо там безпечніше, та влаштовую все за своїм бажанням і відпочиваю.  Коли потрібно підпливаю до ополонки в кризі, які роблять люди аби ловити рибу - і дихаю повітрям. Так триває до самісінької весни, а потім мене будять весняні промені сонця.

         -Мені зрозуміло, що ти тут не єдина русалка, а подруги у тебе є?

         -Звичайно, я тут не сама, але наш світ зовсім не такий, яким уявляють його люди. Ми всі вільні і ніхто не має над нами влади. Ніякого царя Нептуна з вилами у руках - головуючого над всіма…..

 

…….Він пестив дівоче тіло, відчуваючи його шовковистість і звабливість, та на ній вже не було того одягу, який щойно бачив чоловік. Руки Левка відчували лише тоненьку шовкову сорочку, довгу до п’ят, але йому не хотілося думати про те, куди і яким чином зникло дівоче вбрання. Цієї миті хотілося повністю віддатись потягу і пристрасті палких цілунків, дотику пружних грудей, шовковистих струнких ніжок, які обвивали його.

 Левку здалося, що вони з дівчиною відірвалися від землі і ніби вознеслись у повітрі. Це ще більше запаморочувало у голові і відчуття легкості охопило його, пробігаючи судомами по всьому тілу, яке знемагало від бажання. Злившись воєдино, Левко відчував биття сердечка розпаленої коханням дівчини і щастя від близькості з нею - це полонило остаточно. Тепер лише хотілося, щоб невагомість продовжувалась безкінечно.

         Хрускіт сухих гілок, стрепехнув обох коханців, і відчувши струс як від легкого падіння, Левко розплющив очі і озирнувся у бік дерев, від яких лунали звуки. Вони обоє побачили стару, згорблену  бабу, з довгою палицею в руці, яка без поспіху відвернулась і пішла геть.

         -Ця жінка дуже зла відьма, - сказала схвильована Соломія і зітхнула. Вона заздалегідь знала про те, що побачить нас з тобою тут і навмисне прийшла, щоб підживитися енергією нашого кохання. На деякий час, їй вдасьця позбутись якихось своїх хвороб і болю, бо вона постійно від них страждає, як від покарання за свої жахливі вроки заподіяні людям, але вона все одно постійно прагне до злого чаклунства. Для відьом русалки видимі, але вони про це нікому не розповідають. Боюсь, щоб після побаченого вона не зашкодила тобі або твоїй родині. Тепер силою своєї думки, я буду тебе оберігати від її відьомського впливу.

 Після цих слів дівчина обернулась русалкою і стрибнула у воду. На мить її голова знову з’явилася на поверхні, у хвилях довгого волосся, і вона промовила:

         -Левчику! Я тебе дуже кохаю, і тепер напевне знаю, що таке щастя. Мені хотілося б, ще до холодів тебе побачити, але я відчуваю, що цього не станеться, тому прошу - прийди  до мене весною, коли сонечко зігріє землю після снігу, і з’являться перші квіти.

На останок русалка змахнула сріблясто-блакитним хвостом і вуалевими плавцями - які блиснули веселкою і зникла під водою. Левко деякий час стояв ошелешений, а в тілі ще відчувалась невагомість і збурена кров розтікалась по всьому тілу, від цього зовсім не хотілося рухатись. Він щойно літав… Яке ж це неймовірне відчуття… Як же приємно відчувати дотик невідомого світу на собі… Я починаю ототожнювати її зі соєю дружиною… Що тепер робити? Душа рветься на шматки… Здається якщо я ще трохи поспілкуюсь з цією дівчиною, то сам стану амфібією……

        

 

………- Привіт! Куди це ти біжиш, запряжений немов конячка?

         Левко підійшов до сусіда, і привітавшись потиснув руку.

         -Та ось, бачиш? Везу доньку кататися з гірки. Я їй давно обіцяв і цього разу не вдалося відвертітися. А тобі зараз добре, - діти повиростали і непотрібно їх супроводжувати до гірки.

         -Згоден, - на санчатах я їх вже нікуди не супроводжую. У них тепер крутіші бажання з’явилися. Вони хочуть до Карпат після Нового року, щоб на лижах з друзями покататись. Десь біля Ворохти.

         -Розумію! На руки тобі буде легше, але грошей на такі розваги треба більше, - засміявся Левко разом з сусідом.

         -Тату! Ну поїхали вже.

         -Так давайте, їдьте, - Настуньці вже не терпиться, - бажаю добре повеселитись, - змахнув рукою сусід.

         Попрощавшись, Левко повіз доньку далі. Ще з далеку вони побачили гору, яка була вкрита, метушливими дітлахами. Вони снували то туди, то сюди, хто на санчатах, хто на лижах, одні створювали низку із санчат, несучись усі разом з гори, інші штовхалися, котилися куборем до низу, - сміх та вереск чувся повсюди. У дівчинки від радості розгорілися очі і перехопило подих, від передчуття веселощів.

         -Ну, тут ти вже повеселишся! - промовив батько.

         -Тільки ти відразу не йди до дому, постій зі мною трішки, поштовхай мої санчата з гірки.

         -Добре люба! Я постою тут, мене самого це видовище захоплює так, що я й сам залюбки з’їхав би з гори.

         -Ану давай тату, - з’їдь з гірки хоча б раз, санчата у нас міцні, витримають навіть тебе.

         -Та ні, дякую, - я просто пожартував.

         -Тоді штовхни мене так сильно, щоб я обігнала всіх у низу.

-Ну тримайся!

Сказав батько і штовхнув санчата з донькою так сильно, що вона помчала  до низу обганяючи всіх і діти ледве встигали тікати зі шляху. Перескочивши через всі горбочки, дівчинка опинилася далеко у кущах. Підвівшись, вона почала розмахувати руками, - показуючи батьку своє задоволення.

          Штовхнувши санчата з гори, Левко подумав: - Добре, що на такому морозі сніжки не ліпляться, бо мені вже не раз поцілили б у спину, а в гіршому випадку у вухо, - оці розбишаки, що обсипаються снігом.

         Поки донька підіймалася на гору, провалюючи у глибокий сніг, Левко обвів поглядом увесь простір навкруги примружуючи очі. Убранство навколишнього світу просто вражала. Завдяки прозорому, морозному повітрю, все було видно з краю до краю і оголена краса зимової природи зачаровувала. Вона ще раз доводила свою різноманітність і барвистість, навіть взимку. Замерзле русло річки тепер простягалося білою, звивистою стрічкою, навкруги якої покірно стояли дерева вкриті білим пухнастим снігом і лише сині вечірні тіні прокрадалися поміж них. Поскидавши листя, дерева стали тендітними і витонченими, неначе з кришталю. Від косих променів сідаючого за хмари сонця, по їх верхівках пробігали іскринки немов веселка жовтими, рожевими і фіолетовими кольорами змінюючи зимову одноманітну палітру, на казковий світ.

         Чоловік повернувся у бік вечірнього сонця і вибух емоцій пронизав його. Увесь горизонт палав неначе яскраве вогнище, а сліпуче-помаранчева сонячна куля, ніби потопала у хмарах. Її червоно-жовтий ореол розчинявся на довгих загравах, які були схожі на два крила великого чарівного птаха, що прагнув охопити безкрайній небосхил. Колір хмар постійно змінювався, перебираючи всі можливі барви, жовто-рожевий, змінювався червоно-фіолетовим, фіолетовий-синім, потім блакитним. За цим видовищем можна було спостерігати до безкінечності. Такий феєрверк заходу сонця вабив і чарував  водночас. Тепер стало зрозумілим, звідки взялася веселка і відблиски на верхівках дерев.

Левко в останнє, зіштовхнув доньчині санчата з гори і пішов до дому берегом річки, щоб продовжити захопливе споглядання зимових окрас. Тепер снігова ковдра, що вкривала русло річки, була не білою а рожево - жовтою і довгі сині тіні від дерев і кущів, тяглися кудись ніби крадучись. Вийшовши з глибокого снігу на лижню, яку гарно свого часу втрамбували любителі катання на лижах - чоловік йшов далі. Лижня проходила вздовж річки, ніби вгадуючи бажання чоловіка прогулятись її засніженим берегом. Він йшов і майже не впізнавав знайомі околиці, під товстим шаром снігу. Кущі і дерева виглядали по новому - все приємно змінилося.

Інший бік небосхилу з кожною хвилиною ставав синішим і дрімота овивала землю, готуючись до глибокого сну. Крадькома визирнув ріжок майже прозорого місяця, наче пір’їнка підіймаючись все вище і вище. Між тим, Венера вже пронизувала вечірнє небо своїм сяйвом. Морозець все дужче і дужче дошкуляв Левку, припікаючи вуха, щоки і ніс, а паруюче дихання, застигало інеєм на вусах і борідці.

Темрява повільно насувалася і хмари від сонця вже не яскравіли.

Йдучи незвичною ходою по лижні трохи розставивши ноги, він подумав: - А все таки добре було б, зараз їхати на лижах. Я ж колись так любив уроки фізкультури, коли нас виводили кататись, - оцінки за це ставили. Після таких бурхливих поїздок, нетерпляче дочікувався кінця останнього уроку, щоб швидше йти до дому, і мріяв про наступний ранковий урок на лижах.

Йдучи долі Левко ледве не проминув кладочку, на якій влітку любив посидіти і на якій трапилася зустріч з русалкою. Її так замело снігом, що не було видно підпорок. Чоловік спочатку зупинився, мить повагався, а потім підійшов до краю розгрібаючи сніг, під яким потріскувало промерзле дерево. Він відчув майже підсвідомо, яке все навкруги не живе, сковане кригою і холодом. Все ніби однієї миті зупинилось і завмерло. Лише де не де, визирали сухі струпаки очерету і безнадійно ворушились на вітрі. Від захоплення краєвидом яке він відчував на гірці - не залишилось і сліду, тепер щось ніби стислося в грудях і холод підкрався аж під сорочку. Левко підняв комір кожушка, повернувся і попрямував через лісок до дому, розгрібаючи неходжені замети…… 

​

……..Власні сліди привели до дерев’яної кладки, на краю якої він вчора, потоптався вдивляючись в далину. Щоб втілити задумане, Левко зіскочив з кладки у глибокий сніг і побрів до сухих пагонів очерету, який окреслював кордони ставка. Наламавши гарний оберемок сухостою, він визначився де краще робити ополонку, розгріб руками сніг і почав довбати ломом кригу. Вона виявилась досить твердою і довго не піддавалася чоловіку, дзенькаючи і засипаючи очі дрібними, крижаними друзками. Не зважаючи на пронизливий вітер, Левко впрів, але ополонка була вирубана і він встромив туди частину очерету. Чоловік знав, що вода навкруги трави все одно замерзне, але трубчатий очерет, буде гарним провідником для повітря і всьому, що живе під водою, це допоможе отримати кисень.

Закінчивши з першою ополонкою, чоловік подивився навкруги і згадав, що дівчина-русалка розповідала, як любить влаштовуватись зручно, поміж коріння дерев, які ростуть  понад водою. Видивившись підходяще дерево, до гілки якого була прив’язана тарзанка - з неї дітлахи влітку люблять стрибати у воду. Він попрямував туди, прихопивши з собою решту сухостою. Підійшовши до дерева, чоловік пригадав сон, в якому він бачив змучену русалку і цього разу вирішив уважніше подивитись крізь кригу. Він став навколішки і знову почав швидко розгрібати сніг. Раптом, йому на мить здалося, ніби на нього дивляться великі, блакитні очі і він ще уважніше почав вдивлятись, у під-крижану темряву - низько нахиляючись і перебираючи руками. До горла підкотив стискаючий клубок і його з ніг до голови, обдало жаром. Уявивши, що він все ж таки щось побачив, Левко ухопив лома і почав несамовито гупати по крижаній криці.

На дворі запала німа тиша, ніби все довкола спостерігало за тим, що діється.

Гострі шматки з дзенькотом розлітатися у різні боки, але здавалося цьому не буде кінця, крига була непорушна і не піддавалася. Чоловік ніяк не міг дістатися води. Було відчуття таке, що якась сила не дає йому цього зробити. Рукам ставало все важче і важче, та все ж нарешті вода з’явилася, Левко вигріб крижинки з отвору, на мить завмер і прислухався, чи немає бува якихось звуків, потім ще раз вдивився в глибину ополонки і нічого не побачив. Він вирішив, що отвір був замалий, тому знову ухопився за лома і почав гепати вже розлютившись на самого себе, це ніби додавало йому сили. Зрештою крига підкорилася і з’явилася чимала ополонка.

Левко розчервонілими від холоду руками, взявся виймати гострі шматки і відкидаючи її у бік. Задовольнившись результатом, він сів перевести подих і продовжив вдивлятися у глибину водойми. Нарешті заспокоївшись, Левко взяв жмут очерету і встромив у крижану прогалину. Відчувалося, що в руки від холоду зайшли зашпори і намагаючись хоча б якось їх зігріти, він почав розтирати пальці в кулаках і хекати на них теплим повітрям з рота, щоб судоми трохи відпустило.

Вітер підсилився і до нього додався, ще й дрібний колючий сніг. Чоловік зібрався з останніми силами, відійшов трохи далі, щоб встигнути зробити ще  одну ополонку. Не вдивляючись більше у темряву під кригою, він вирубав отвір, відкинув кілька великих шматків криги - на дрібні не звертаючи уваги, - запхав туди решту очерету, а коли випрямився, то нічого не впізнав навкруги. Рясний, лапатий сніг, летів підхоплений вітром, майже горизонтально до землі і куди Левко не поверне голову, скрізь була суцільна біла стіна.

 Він відразу подумав, як же тепер знайти свій шлях до дому? На мить зупинившись Левко згадав, що відійшовши від дерева, він не обертаючись в різні боки почав довбати - відповідно передостання ополонка, знаходиться у нього позаду. Чоловік повернувся на триста шістдесят градусів і пішов вперед зігнувшись, опираючись потужному вітру, від якого він ледве втримувався на ногах. Пройшовши здавалося нескінчений шлях, Левко таки натрапив на дерево з тарзанкою, проминувши ополонки. Зрадів знахідці й подумав: - від цього дерева тепер можна знайти свій будинок навіть навпомацки. Він йшов  далі затуляючи обличчя від шмагаючого снігу, не в змозі відкрити очі і не відчуваючи шляху. Під ногами річка, чи вже берег? Спотикаючись і падаючи, притупились всі відчуття присутності. Йому пригадався сон з білою імлою і він вже не розумів, може це  і є продовження сну? - Хоча ні, - він відчуває твердь під ногами а у вісні, нічого під ногами не відчував.

Безжально пронизливий холод негоди, підкрався і оволодів кожною клітиночкою тіла Левка, всі його кості ломило, сковуючи рухи, запаморочуючи мозок. Час ніби зупинився і не можна було вирватись, із такого міцного полону. Здавалося, що цим стражданням не буде ні кінця, ні краю. Чоловік зіщулився тримаючи комір обома руками і опираючись потужним силам стихії ледве переставляв знесилені, обтяжені ноги, видобуваючи з середини себе рештки впертості і зціпивши зуби, наполегливо йшов у перед.

Коли була майже втрачена реальність і хотілося просто сісти на хвилинку щоб перепочити, чоловік відчув удар по плечу. Не розуміючи що сталось, він зупинився схаменувшись і радість теплом тьохнула в його грудях. Перед собою він побачив дерево, точніше це була сосна, з якої ймовірно починався перелісок, який вже остаточно приведе його до дому. У нього ніби відкрилось друге дихання і пересилюючи тягар холоду, він пришвидшив кроки, іноді наштовхуючись на сосни - йшов далі…….

 

 

……. Русалка довгий час спостерігала за тим, що діється у дворі і за Левком, їй так хотілося брати участь у підготовці до свята, тому вона не могла вигадати нічого цікавішого як засипати снігом дівчат. Вона пам’ятала обіцянку Левку - ніколи не зашкодити ні йому, ні родині, але в цій витівці вона не вбачала нічого поганого, проте змогла звернути на себе невидиму увагу і їй так радісно стало. Тепер вона по-справжньому відчула близькість до родини, хоча зараз їй ліпше було б самій побавитись з дівчатами, покидатись сніжками, показати яку гарну снігову бабу вона колись вміла ліпити. В той же час дівчина бачила перед собою суперницю, до того ж дуже красиву і від цього у неї серце стискалося від болю. Раніше про такі болісні відчуття вона навіть не знала, а тепер побачивши дружину свого коханого і відчувши яка вона щаслива - просто полетіла геть.

А Олеся з донькою відразу забули про сніг на голові, і тепер захоплено ліпили сніговика, який вийшов дуже цікавим. Він стояв у шубі з піднятим коміром, на голову поставили жовте, дитяче відерце, щоки натерли буряком, запхали морквину, щоб була носом і скибочку яблука, щоб була ротом. Очі і ґудзики на шубі зробили зі шматочків вугілля, в одну руку йому встромили полицю з гілочками, а в іншу червону торбинку напхану соломою. Спочатку Настунька милувалась їхнім з мамою творінням, а потім зрозуміла, що чогось тут не вистачає - зняла зі своєї шиї рожевий шарфик і зав’язала під коміром сніговита.

         Левко тим часом, чистив від снігу подвір’я дерев’яною лопатою, зрідка поглядаючи, як його дівчата прикрашали ялинку, а потім ліпили сніговика і коли вони все закінчили, він оббив лопату від снігу і сказав:

         -Ну ви молодці, - мої дівчатка! Гарна у вас фантазія, ви мабуть маєте вроджений талант до дизайну, бо подивіться, як вам вдалося змінити наше подвір’я, до нас ніби казка у гості прийшла. Можливо мені потрібно розчистити стежечку до ялинки і навкруги неї?

-Ні татусю! Ми з мамою навіть трохи сніг розрівняємо, там де зайве витоптали, щоб все виглядало природно.

-Гаразд! Ох і гарною прикрасою буде у нашому дворі сніговик, мабуть такого в жодному іншому немає.

-Звичайно татусю! А ще він буде нашим охоронцем.

-І від кого ж він нас буде охороняти? - сміючись запитала мама.

-Ну, принаймні ворони наш двір оминатимуть, а це вже добре.

-А якщо сніжка тут пролітатиме, він буде охороняти вас? - сказав Левко і швидко зліпивши сніжки, спочатку поцілив у доньку, а потім по дружині.

-Ага-а, так ось ти який! Тут ми зможемо самі охороняти себе, - грайливо сказала Настуся.

Наступної миті сніжки полетіли на всі боки. Мама з донькою, щосили намагалися влучити в батька і самі в той час, отримували по кілька сніжок. Та не впоравшись з таким натиском, побігли до батька і повалили його у щойно накидану кучугуру снігу.

-Так не справедливо! Удвох на одного! - кричав батько, борсаючись у снігу. Але донька вже сиділа на ньому верхи, натираючи щоки снігом.

Сміх і гомін, лунав по всьому подвір’ї і навіть собака, зрадівши таким несподіваним веселощам, вибіг зі свого будиночку і почав гавкати і стрибати навкруги, додаючи азарту. Нарешті заспокоївшись, Настуся сказала:

-Ну ось тату, - все що ти прибрав, ми знову засипали снігом!

-Чудово! Тепер ваша з мамою черга, прибирати двір!

-Із задоволенням! Тільки нам з мамою вистачить і мітлами все підмести, - сказала дівчинка і побігла за мітлою.

Поки Левко з Олесею обтріпували один з одного сніг, донька все швидко розмела мітлою по сторонах і захекавшись підійшла до них.

-Яка ж ти у нас прудка доню, - вже все й прибрала! Давай ми і з тебе обтрусимо сніг.

 Батьки удвох, взялися обтріпувати своє чадо. Розпалені і розчервонілі, з мокрим одягом і розтріпаним волоссям вони сміялись, пригадуючи хто скільки сніжок влучив і куди, потім піднялися на ганок, щоб увійти до будинку, але пролунав дзвінок, мобільного телефону батька.

-Люба, тут мене друзі просять, підійти до річки, вони риби наловили і хочуть щось розповісти.

-Звичайно йди, лише перевдягнися у сухий одяг і шапку на голову вдягни.

Левко не заперечуючи тепло вдягнувся і знаючи скільки снігу нападало довкола, взув високі чоботи з оленячого хутра, підняв комір кожуха і попрямував через дорогу до річки. Спочатку він брів снігом по коліна, а потім нарешті вийшов на стежка, яку протоптали сусіди до ополонки. Похмурі хмари тепер зовсім сховали сонце, повиснувши над землею сірими торбами, але було тихо і затишно, як для такої пори року, -  все ніби завмерло навкруги.

 Якийсь незрозуміло - піднесений настрій підштовхував чоловіка йти швидкими кроками у перед, іноді спотикаючись і прогрузаючи у замети, але це не завадило прилинути, лоскітливим спогадам про блакитнооку красуню-русалку. Він йшов, а в серці було таке відчуття ніби зараз відбудеться якась особлива зустріч. В його голові виникали картини літніх днів, буйство квітів, спогади про те, як він літав над ними торкаючись і навіть відчуваючи їх пахощі. Левко йшов до річки і вже сама ця подія була ниточкою, яка пов’язувала його з русалкою. У нього ніби відкрився дар передбачення і він відчув, що це не просто так - має бути якась витівка русалки - певне вона прагне про себе нагадати, бо найбільший енергетичний зв’язок у коханців, був саме біля річки.

Вертячи головою по сторонах, чоловік бачив лише білизну, пронизану чорними стовпами дерев. Чим ближче він наближався до мети, тим більше у нього стискалося у грудях і жар прокотився по всьому тілу. Він розстібнув ґудзики кожуха, щоб трохи охолодити себе, бо в середині тіла відбувались такі незбагнені процеси, ніби він щойно нарубавши дрова - спітнів. Левко йшов у передчутті якогось відповідального кроку, або побачення з кимось дуже важливим. Цікаво, що цього разу накоїла русалка? Вона повинна була б спокійнісінько спати десь по-під берегом, біля коріння якогось дерева, - чекаючи на весну. А може її життя змінилося після зустрічі зі мною і їй не спиться з думками про зустрічі, - іноді це буває і зі мною. Вона ж жива, мрійлива дівчина, мабуть втратила спокій через мене. Я маю можливість відволіктись від роздумів про неї, піклуючись про свою родину, займаючись якимись домашніми справами, а у неї нікого немає і нікому огорнути її своєю турботою. Я єдиний кому вона відкрила свою душу й тіло, тому відчуваю - ніби надімною нависає якесь зобов’язання перед нею, перед її життям у цьому світі. Я не прагнув щоб все так сталося, але як то кажуть: - «На все воля Божа» і хоч я щоразу противлюсь думкам і зустрічам з дівчиною, моя доля безмовно веде мене - маючи на це якийсь свій погляд і не сподіваючись на те, що я її зрозумію.     

Левко незчувся як опинився на стежці, що була вже протоптана по кризі річки, а друзі ще з далеку махали йому руками.

-Привіт рибалки! Ну як рибка, - наловили? О-о, та я бачу, що ви просто відрами рибу виймали з ополонки. Скрізь риба!

-Привіт Левку! Не повіриш, але це не те слово, - наловили! Сьогодні якийсь дивний день видався. Спочатку ми сиділи годинами прикормлюючи кожен свою ополонку - не маючи навіть натяку на те, що тут водиться риба. Вже навіть втратили надію, ні на що не сподіваючись і домовилися йти до дому. А потім її як понесло, - неначе зголоднілі собаки, чіплялися до вудила цілими в’язками, та зрештою риба почала сама вилітати у повітря, падаючи біля нас. Сміючись, казали наперебій один-одного чоловіки. - Було таке враження, що її гнали спід води мітлами і єдиним спасінням для неї, були наші кошики, - ще більше зареготали чоловіки.

-Ну то я вітаю вас з таким нашестям риби, - не стримуючи сміху, сказав Левко. Він пригадав свій літній вилов риби і те як був здивований, небаченою кількості відбірних в’юнів, що зібралися в його сітці. Виходить що русалка знову, таким чином нагадала про себе. Йому раптом захотілося сказати - привіт Соломійко, але несподівано, у відповідь на цю думку в його голові забринів срібним дзвіночком русалчин голос: - «Привіт коханий». Левко миттєво відігнав всі сторонні думки і знову приєднався до розмови з рибалками.

-Будемо тобі дуже вдячні, якщо допоможеш нам зібрати рибу і частину візьмеш з собою до новорічного столу, бо ми вже руки собі повідморожували збираючи її. Ось тут у нас різні пакети і торбинки, бери складай.

-Щиро дякую! не відмовлюся від такого гостинця. Вам пощастило, наловити стільки риби, бо ви на неї заслуговуєте. Сиділи тут, мерзли, прикормлюючи. А от за що мені, така удача?

-Незнаємо, Левку! Але ти першим спав нам на думку, коли нам знадобилась чиясь допомога, до того ж, ти живеш майже поруч, та ще й ми знаємо, що ти завжди знайдеш для нас час без зайвих запросин.

-Ну, а коли вже так, то я дякую вам за довіру!

Чоловік швидко взявся до справи і складаючи у пакети рибу, з його обличчя не сходила дивна, замріяна посмішка. Думки його полетіли кудись далеко, не маючи перешкод. 

Виплеснулась енергія між двох світів і все знову залишилось на своїх місцях. Русалка була така щаслива, після своєї витівки з рибою і від того, що подумки привіталася з коханим, а головне те, що він її  відчув і навіть зрадів їхньому енергетичному зв’язку. Від такої радості її тіло спочатку вкрилося літніми, яскравими кольорами і навіть луска без жодного сонячного променя почала іскритися, від особистого вибуху емоцій. Вона кружляла у просторах власної водойми і танцюючи, і співаючи уявляла ніби її коханий поруч, а його міцні руки підіймають її все вище і вище. Чому вони не зустрілися раніше, коли вона була молоденькою дівчиною, біля своїх батьків. Левко обов’язково сподобався б їм, - які ж вони були б щасливі у парі. Раніше вона саме такого козака уявляла як Левко, ніби він от-от з’явиться на вороному коні біля її воріт, - такий-же гарний, та дужий і сміливий. Підхопить її однією рукою, посадить перед собою на коня і понесуться вони степом обганяючи вітер і цілуючись, і притискаючись одне до одного, і ніхто їм у цьому не завадив би.

У вирі палаючих думок від кожного поруху руки, чи погляду, навкруги  русалки з’являлися нові кольорові квіти-водорості, небувалої краси. Звичайні кам’яні валуни, перетворювались на коштовну породу і починали виблискувати від наближення чарівної дівчини. Довкола з’явилися білі мармурові лавки,  з витіюватим різьбленням на високих спинках. Масивні підлокітники були у вигляді риб з відкритими ротами, в яких лежали рожеві і білі перли. І всі ці лавки обвивалися з усіх боків, блакитними, пурпуровими і рожевими водоростями, які гойдались немов живі змії. Біля лавок стояли мармурові колони-підставки, на яких розташовувалися малахітові вази, з золотими прикрасами і коштовним камінням, одні з рубінами і аметистами інші з опалами, сапфірами і бірюзою.………

​