РУСАЛКА
Біля гаю зеленого,
Ріка протікала,
Тихим плесом кружляючи,
Русалка пірнала.
Біле личко, чорні брови
І синії очі,
Розправляла довгі коси,
До пізньої ночі.
Розправляла свої коси
І пісню співала,
Про чесного козаченька,
Якого не знала.
Про кохання і про долю,
Що так дожидала,
Про того єдиного,
Кому б серце віддала.
Якось берегом проходив,
Козак молоденький,
Насвистував щось під вуса,
Такий веселенький.
Стрепенулось болем в грудях,
Русалчине серце,
-Та це ж він, отой єдиний,
За ким душа рветься.
Підпливла русалка тихо,
Та під очерети,
Забриніла голосочком,
Пісенні куплети.
Здивувався козак тому,
Підійшов до краю,
Розтуливши буйні трави,
Зазира й шукає.
Хто це так співає,
Що аж серце крає?
Ніби під сорочкою,
Пташка підлітає.
Боже мій, та хто це?
Які ж сині очі,
Таке ж біле личко,
Ніжне, ясне, дівоче.
Пронизала блискавиця,
Обох на кохання,
Та й почали цілуватись,
Неначе востаннє.
Цілувались, обіймались,
Аж трави шуміли,
Два серденька одночасно.
Немов заніміли.
А прокинувшись від трунку,
Яким оповиті,
Засоромились обоє,
Рум’янцем залиті.
Довго й тихо говорили,
Та ще й шепотіли,
На світанку знов зустрітись,
Обоє схотіли.
Пожаліла козаченька,
Красуня дівчина,
Відпустила далі жити,
Топить не схотіла.
Будем краще зустрічатись
І палко любитись,
Рвати квіти на віночки
І в небо дивитись.
РЕВОЛЮЦІЯ
Сніг з морозом дошкуляють,
Вітри допікають,
Але хлопці не страшаться,
В наметах чекають.
Хочуть волі, хочуть щастя,
Добра всій родині,
Але ворог зі щитами
Обклада мов стіни.
Черстве серце не здригнеться,
Перед божим сином
І молитвами, що линуть,
На Майдані нині.
Нам не можна відступати,
Треба боронити
Рідний край і свою землю,
Аби краще жити.
Запалали вогнем шини,
Почорніло небо,
Застогнало все довкола,
Хіба ж це нам треба?
Засвистіли стрімкі кулі
Вражаючи серце,
Не шкодуючи нікого,
Хто за долю б’ється.
Відлітають душі в небо,
Ангелами ставши
Але волі своїм тілом,
Довгий шлях проклавши.
Розсіялись вороги,
Зло в собі сховали,
Сліз і горя не злічити,
Іншими всі стали…
Пригортає міцно мама,
Маленького сина
І радіє, що минула
Лихая година.
Гірка радість наступила,
Даючи надію:
-Коли виростуть сини,
Здійснять хлопців мрію.
ВОСКРЕСІННЯ
За вікном непомітно розтанули,
Ті сніги, що біліли за край
І дощі пролились наближаючи,
Воскресіння Господнього Рай.
Налилися живильними силами,
Гілки яблунь, набрякли бруньки
І кульбаби листочками ніжними,
Потяглись до небес залюбки.
Все в природі немов оживає
І надію на щастя несе,
З теплим подихом вітер гуляє
І пробуджує лагідно все.
Вже наповнені кошики пасками,
Свічки й крашанки сяють навкруг,
Дух проноситься з Божої ласки
І вітання ми чуємо в слух:
Христос Воскрес-Воістину Воскрес!
ПРОВОДИ
Трішки світлого смутку,
Не завадить нам всім,
Коли ми проводжаємо
На кордони бійців.
Ті кордони країни,
Що по серцю душі пролягли,
Бо москалю так треба,
Ухопити святої землі.
Ніби це порятує,
Московитів прогниле життя
І не дасть у цім світі,
Так ганебно піти в небуття.
Але все ж наближається,
Той жахливий кінець
І на фронт вже збирається,
Наш сміливий боєць.
Світлий образ безстрашний,
Ясний погляд – глибокий такий,
Поміж квітів всміхається,
Ніби ангел тут був неземний.
Наші груди від болю стискаються,
Сльози крапають по щоках,
Ми цілуєм бійців проводжаючи,
Відганяємо смуток і страх.
Тих безстрашних сотню хлопців,
Що Ангелом стали
І для нашої країни,
Перемогу взяли.
Зацвіли сади вишневі,
Зелень, трави, квіти,
Але спокою не мають,
Українські діти.
Гуркіт зброї чути знову,
На сході країни,
Знов брехня і зрада вічна,
Понеслась з Росії.
Мов хвороба в тілі нашім
Роз’їдає жили,
Так москаль на землі рветься,
Скрізь йому є діло.
Час від часу нас катує,
Не шкодує сили.
То царі,
То продрозвьорстка,
То голодомори.
Варто було нам забути,
Що москаль нам творить,
Як він знову - мов та жаба,
Душу нашу гнобить.
Не закінчиться ніколи
Все це божевілля,
Доки ми не обрубаєм
Браткам цим свавілля.
Не розквітне, не прославне
Широке поділля…
Але ми надію маєм,
На синів та дочок,
Що сплетуться Українці,
У рясний віночок.
Цей вінок міцний, надійний,
Стане на кордоні
І москаль не зможе більше,
Нищить наші долі.
Слава Україні – Героям слава!
ВІЙНА - ВІНЕЦЬ
Минає ніч, минає день,
Але війні нема кінця
І люди ходять мов німі,
Не хочуть бачити вінця.
Одні ховають свої очі,
Щоб воїнів не помічать,
А інші брешуть, що за гроші
Всі ходять на війну стрілять.
Мовляв - це бізнес і не більше,
А їм усе не до снаги,
Немає часу щоб боротись,
-Хай розбираються самі!
Та знаєм ми - це просто ширма,
По-за якою всі стоять,
Спішать щоразу на роботу,
Не хочуть шанс свій витрачать.
А на війні стоять мов скеля,
«Укропи» й «Соколи» щодня,
Ніхто незна - чи їли й пили?
Чи не болить у них душа?
Всі посміхаються невинно,
На вулицях, та поміж нас
І мріють їздити в Росію,
Коли настане слушний час.
Прокиньтеся ж ви - українці!
Де гордість ваше - славний рід?
Ми всі нащадки правди й честі,
Яка в крові у нас шумить.
Нам лиш потрібно поділитись,
Своїм добром і добрим днем,
Щоб на війні бійці відчули,
Що ми одним життям живем